Буває
Як гидко спілкуватися з підступними людьми: Вони солодкими вустами зарадити хотять у всьому, А за очі тобі на зло готові полягти кістьми, Аби собі прокласти шлях хутчіш нагору. Не знають, що і стіни мають гарні вуха, Що “доброзичливців” хоч відбавляй, Показують тобі: “Я розумію, слухай! Ти поділися, розкажи!” А думають: “Валяй! Оце так новина! Піду негайно нашепчу! А це мені он там в пригоді стане! О, це таємний козир! Що ж це я сиджу? Якщо відкрити це, то “грім у небі гряне”! Все сподіваються, що це у них життєва мудрість, Що будуть гарні тим і сим. Нема у них поняття як такого “мужність”, Щоб в очі чесно подивитись! Лиш пустити дим! Як гидко спілкуватися з нахабними людьми! Вони принизити хотять тебе в усьому. По головах крокують, бо “царі” в житті, Хизуються при владі, завдаючи іншим болю. Не знають Всесвіту закони мудрі рівноваги, Що бумерангом їм повернуться борги, Які у долі брали із жагою спраглих, Що ними висіяні, проростуть навколо вороги. Як гарно спілкуватися із щирими людьми, Інтелігентними, розумними, простими, Що ладні стати поруч із тобою у борні, Підтримати, розважити словами негучними. Повірте, більше добрих, чесних, відданих навкруг! Вони тримають на своїх руках планету! Можливо, не помітили б ми їх, мій друг, Якби не ті, що проживають долю ту, ганебну. Це справжні патріоти, громадяни, трударі, Що не піаряться на сцені в вишиванках. Відповідально та ретельно працюють з ночі до зорі І мають же (чому?) виконувати “панські” забаганки... Напевно, треба нам Кармелюка, і Байду, і Шевченка! Підняти голови та встати вже з колін! І жменьку пустобрехів лиш посунути тихенько! Та заробити пам'ять у майбутніх поколінь!

Сонечко світить, серденько мліє - всюди буяє краса! Боже, як хочеться жити! Небо тебе обійма! Вітер розчісує коси ніжним березам в гаю. Наче духмяні мімози в душу заглянуть мою. І проросте там сміливо райдуг весняних розмай. Стане усе зрозумілим! Прийде всім сумнівам край! Що головніше на світі? А найважливіше що? Сенсом для жінки є діти! Все ж те буденне - ніщо!!!.

                     Іванків  реферат  про  податки

Маленький  їжачок  Іванко

Зібрав  портфелик  на  світанку.

Ішов  до  школи,  поспішав, 

Бо  реферат  підготував.

-- О  друзі,  -- так  він  розпочав,

Я  про  податки  ніч  читав.

І  хочу  всім  вам  розповісти, 

Що  це  таке,  і  з  чим  це  їсти.

У  нашій  лісовій  громаді

Трудяги  є  і  меценати,

І  дітлахи  малі,  й  тваринки  кволі,

Що  навіть  не  відвідують  і  школи.

Та  всі  вельмишановні  звірі

Несуть  в  покорі  та  довірі

До  скриньки  грошиків  торбинку

І  не  вагаються  й  хвилинки.

Зі  скрині  ж  кошти  виділяють:

Ось  Айболитю  пункт  медичний  відкривають;

Там  на  галявині  Сова  будує  школу;

Вручають  пенсію  сліпенькому  кроту  Миколі.

Отож,  радіймо,  що  громада  звірів

Так  влаштувала  все  у  певній  мірі!

Подбала  про  слабких,  малих  і  хворих.

І  санаторії,  і  табори  для  них  створила  біля  моря.

Тож  сплачуймо  податки  вчасно,

Заповніть  скриню  ви  завчасно,

І  буде  все  у  нас  прекрасно! –

Іван  сказав  останнє  гасло.