Буває
Як гидко спілкуватися з підступними людьми: Вони солодкими вустами зарадити хотять у всьому, А за очі тобі на зло готові полягти кістьми, Аби собі прокласти шлях хутчіш нагору. Не знають, що і стіни мають гарні вуха, Що “доброзичливців” хоч відбавляй, Показують тобі: “Я розумію, слухай! Ти поділися, розкажи!” А думають: “Валяй! Оце так новина! Піду негайно нашепчу! А це мені он там в пригоді стане! О, це таємний козир! Що ж це я сиджу? Якщо відкрити це, то “грім у небі гряне”! Все сподіваються, що це у них життєва мудрість, Що будуть гарні тим і сим. Нема у них поняття як такого “мужність”, Щоб в очі чесно подивитись! Лиш пустити дим! Як гидко спілкуватися з нахабними людьми! Вони принизити хотять тебе в усьому. По головах крокують, бо “царі” в житті, Хизуються при владі, завдаючи іншим болю. Не знають Всесвіту закони мудрі рівноваги, Що бумерангом їм повернуться борги, Які у долі брали із жагою спраглих, Що ними висіяні, проростуть навколо вороги. Як гарно спілкуватися із щирими людьми, Інтелігентними, розумними, простими, Що ладні стати поруч із тобою у борні, Підтримати, розважити словами негучними. Повірте, більше добрих, чесних, відданих навкруг! Вони тримають на своїх руках планету! Можливо, не помітили б ми їх, мій друг, Якби не ті, що проживають долю ту, ганебну. Це справжні патріоти, громадяни, трударі, Що не піаряться на сцені в вишиванках. Відповідально та ретельно працюють з ночі до зорі І мають же (чому?) виконувати “панські” забаганки... Напевно, треба нам Кармелюка, і Байду, і Шевченка! Підняти голови та встати вже з колін! І жменьку пустобрехів лиш посунути тихенько! Та заробити пам'ять у майбутніх поколінь!