Виступ агітбригади
«Як в Україні цигани з’явились»
Вірші Камардіної Віти Анатоліївни
(На сцені уявне багаття, біля якого сидить сивий циган із гітарою, звучить циганська мелодія, зліва на сцені ширма для лялькової вистави)
Старий циган:
Ой, ромале, давно це було…
Багато з тих пір водички стекло...
Легенду я вам залюбки розкажу,
Що зможу на сцені оцій покажу.
От пращури наші у небі були,
(Над ширмою з’являються птахи)
На крилах мандрівки свободу несли.
Колись ми птахами у висі пливли,
Єдиною зграєю дружно жили.
Вожак восени ключ на південь повів,
Попереду він, як завжди полетів.
Підтримував любу, кохану свою,
Та милих пташаток вчив бачить красу.
(Птахи-діти вилітають з-за ширми)
Вожак:
-- Погляньте, як пестить хмаринка зорю!
Послухайте -- крапля бринить на листку!
Відчуйте -- повітря свободи навкруг!
Торкніться крилом до крила -- це ваш друг!
Один з птахів:
-- Ромале, внизу щось так манить, блищить…
Давайте до низу летіть, не кричіть.
Шатро! Це яскравий спокійний палац,
Там їжі удосталь, -- марнуємо час!
Вожак:
-- Не треба, ромале, туди не летіть,
На південь спішімо -- зима вже за мить.
Старий циган:
Грудьми затуляв він дорогу до «раю»,
Та марно старався -- не слухалась зграя.
Під куполом всіх їх господар приймав,
(Хлопчик – павич пихато ходить по сцені, роздає жестами команди «слугам» пригощати птахів-дітей)
Павич радо гостей своїх частував.
Він хвіст розпустив -- і пташок зчарував,
Веселі історії їм щебетав.
Хлопчик – павич:
-- Я хочу прикраси зі злата вам дати,
Хустинки яскраві подарувати.
Я вас почастую найкращим насінням,
Я вас подивую музичним умінням.
(Дарують птахам хустки, прикраси, які з радістю беруть пернаті)
Старий циган:
(Дія відбувається за ширмою лялькової вистави)
Вожак непотрібним себе тут відчув,
У небо високо до хмар він майнув.
Склав крила та каменем кинувся вниз --
Не стало у зграї ні духу, ні сліз.
А тут вже музики заграли гучні,
А там вже у танці кружляють усі.
Бряжчать золотими цяцьками пернаті,
Клюють смачні ягоди -- всього багато!
(Циганський танець виконують дівчатка)
Аж раптом -- ой леле, летять журавлі…
(Звуки журавлиної зграї, журавлі-ляльки над ширмою пролітають)
Хлопчик – птах:
-- Курличуть у небі нам рідні й близькі.
А серце щемить -- так я хочу туди,
Там вільне повітря розбити грудьми!
Старий циган:
Тепер всі помітили, дивлячись вгору,
Що в клітці вони опинились в ту пору.
Що небо крізь золото ґрат заясніло,
Що волі пташина сім’я захотіла.
Дівчинка – пташка:
- Хіба нас цікавлять наїдки смачні?
Хіба нас зупинять музики гучні?
Хіба нас не кличе у мандри душа?
Хіба не приємніш свободи жага?
Всі пташки зграї:
- Вперед до небес! --
Старий циган:
тут усі загукали.
Шатро золоте птахи вільні лишали.
Вони намагались злетіти увись,
Та всі незабаром попадали вниз.
(Діти – птахи розмахують крилами-хустками, падають на сцену)
Хустки, наче пута їх крила сповили,
Тяжкі золоті ті бряжчальця дзвеніли,
Тягнули на землю, політ перервали.
Так зграї пташиної в небі не стало.
Хлопчик – птах:
- Гей, вільний народе, у мандри рушаймо!
Свободу і гідність свою не втрачаймо!
Нам Бог допоможе на волі зростати,
У танцях і співах тугу виливати.
Хлопчик – птах:
- З тих пір табір наш по країнах кочує,
Під зоряним небом в травиці ночує.
Бароном тепер вожака називаєм,
По світу, як вітер свободи, гуляєм.
Старий циган:
Ой, ромале, давно це було…
Багато з тих пір водички стекло...
Легенду циганську я вам розказав,
У полум’ї сум свій пташиний сховав.
Пізнавально!
ВідповістиВидалити